Питання освіти...

Передмова: Приблизно місяців дев'ять тому я вирішив підти до аспірантури на кафедру де я вчився. Сдавши три іспити я був зарахований на спеціальність "Фізика твердого тіла". Провчившись пару місяців я став вести лабораторні роботи у першого та у четвертого курсу... Все це я ппишу заради того, щоб читачеві не здалося що цю статтю я пишу не маючі не відносини до викладання або немаючи не яких навиків у викладанні...
Так ось про що саме я хотів поговорити... Річ у тому що дивлячись (мало того ще викладаючи їм та принимаючі в них лабораторні) кожного тижня на першокурсників університету нормальна людине просто не може не помітити у що .еретворює держава нашу молодь... Так, саме те я і хотів сказати... не молодь перетворюється, а держава перетворює молодь...
Зараз я поясню що я хотів цим сказати. В мене на першому курсі 18 студентів (було на початку цього симестру 20 але двох виключили). Так ось, десь 2 студенти - це банальні ледарі. Такі є в будь якій группі, будь якого університету. Десь 4 студенти - люди які не виказують не яких емоцій до навчання, але вони просто роблять те що їм скажуть (те що іде по програмі мін. вузу України). 4 студенти - люди які хотять навчатися, їм це цікаво (небуду казати про них на іньших придметах - бо незнаю), вони задають питання, вчать дома і т. д., і т. п. Саме страшне це всі останні. Дехто з них у відкриту каже, що йому навчання в університеті не треба, не подобаєтся..., інші це не кажуть але по них видно, що вони краще пішлиби після школи у машинобудівний технікум, на перукаря, на повара... А на питання навіщо ж ви прийшли до університету відповідають щось на зразок: "А мені батькі сказали", "А нада же корочку" і т. д.
Тут виникає питання: "А хто в цьому винен?". Батьки які майже насильно пхають дітей у ВУЗ аргументуючі це словами: "Ты же без корочки пропадёш", "Кому ты нужен будеш", "Не закончиш университет, пойдёш быкам хвосты крутить", або держава яка поставила такі умови життя? І саме цікаве в цьому випадку те, що ті студенти які поступали у ВУЗ або з примхи батьків, або з міркувань, що в цій державі крім дипломованих магістрів та спеціалістів ніхто не потрібен (а цій державі взагалі ні хто не потрібен) все одно стануть тим ким хотіли бути (автомайстри, кухарі, перукарі...).
Мені здається що на початку цієї біди (а я вважаю що це саме біда нації) стоїть саме держава, а батькі - це вже як наслідок симбіозу таких факторів як: бажання для своїх дітей найкращого + аналізу ситуації (по цьому питанню) в державі.
Це були мої думки... А як вважаєте ви?

Початок мого Блогу (Перший раз в перший клас)

Ну ось я і добрався до свого Блогу. Свій Блог я створив вже певно місяць тому, але як доходило діло до того щоб якось його розпочати (так би мовити відкрити) я починав вагатися. Я чогось почав вибирати тему для першого повідомлення, думав, що можно написати таке що сподобається людям. І те не підходило і се... Але сьогодні для мене все встало на свої місця. Я вирішив створити цей блог не для когось, а для себе та для людей які схожі зі мною, для людей які можуть і не розділяти моєї думки або навпаки... Отже буду писати як воно є, як я думаю, як я відчуваю.
Так ось з чого я хотів почати свій Блог. Мене дуже хвилює статус моєї рідної мови серед молоді. Мені здається, що більшість молоді в нашій державі дуже зневажливо ставиться до неї... Я не кажу про те, що ми не говоримо україньською, ні, і кажу про те що ми з легкістю можемо сказати: "а ну ёё к ...."! Алеж де та свідомість, де та належність до культури батьківщіни... Я все розумію, що є молодіжні субкультури, але я зовсім не розумію, що примушує людину відмовлятися від тієї мови на якій розмовляють батьки... Хто в цьому винен? Держава яка не пропагандує належним чином рідну мову? Батьки, які не змогли належним чином виховати в своїх дітях повагу до неї? Чи надмірний вплив телеканалів іншомовних країн?
Я вважаю, що питання мовності в країні це питання дуже вагоме. І не в якому разі не хочу сказати, що треба "силою" прививати любов до неї, я ні в якому разі не засуджую людей що розмовляють російською, бо і сам майже постійно говорю на ній.
Ви можите задати мені доцільне питання: "А ти сам на якій говориш?". На це питання я зараз і відповім.
Як що розглядати моє сімейне положення враховуючи мовний аспект то можно сказати, що в мене дві рідні мови. Мій Тато - Українець, Мати - з Росії. З дитинства мене вчили, що знати рідну мову Батьків - це є повага до них! Я народився в Росії але дуже скоро мої Батьки переїхали в Україну, в південне місто Херсон. Там я навчався одинадцять років у російськомовній школі (ліцеї). Місто Херсон - російськомовне місто. Але завжди з Батьком розмовляв україньською, з мамою - російською. Я знаю обидві мови. Ну з граматикою в мене не дуже, але розмовляю я вільно на обох мовах.
Мені цікава думка людей про стан української мови в нашій державі...